Каждый миг хочу я Бога прославлять!
Помнить Подвиг на Кресте, не забывать.
Жизнь отдал Христос, чтоб Вечно детям жить,
Как же, люди, Иисуса не любить?!
Прикоснемся Его раненной руки,
Стал Он Жертвой за людские все грехи.
Мы увидим Кровь, пролитую за нас…
И склоним главу пред Господом сейчас.
Слезы льются, ты страдаешь со Христом,
Понимая грешник ты, а умер Он -
Божий Сын Святой, не знающий греха?!
И лицо твое пылает от стыда…
Ты покайся перед Господом Своим
И живи отныне Истиною – Им!
Милостиво Бог прощает всех людей,
И спешит принять в объятия детей!
Он воскрес на третий день! Пришел к Своим
К тем, кто ждал Его и верил и любил.
Евангелие велел Он им нести,
Чтобы каждому к спасению прийти!
Каждый миг хочу я Бога прославлять!
Он покой душе дарует, благодать,
Озаряет Светом Истинным Любви,
Освещает путь в Обители Свои!
Раиса Дорогая,
Липки, Россия
Люблю Господа, стремлюсь к Нему, живу для Него! Имею двух дочек и внука. Музыкант по образованию. Начала писать случайно. Проснувшись ранним утром, мои губы шептали стихи... e-mail автора:rayador@yandex.ru
Прочитано 7782 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
